Був у батька Хмеля полковник Морозенко. Вельми славний був лицар. І всюди він перший: і під Жовтими Водами, і під Корсунем, і Пилявцями та ще й Кам'янцем-Подільським громив з чернею кляту шляхту голопузу. А ще спільно із загонами Максима Кривоноса здобував Високий Замок у Львові. Кажуть, прийшов на Запорозьку Січ Станіславом Морозовицьким, а став Нестором Морозенком. З власної волі зрікся шляхетської віри, бо не міг спокійно дивитися на гірку долю українського люду, що стогнав у'Панському ярмі та бунтував проти сваволі і безправ'я. А ще розповідають: мав Морозенко розум за десятьох та кохався у книгах велемудрих. І полюбив його Хмель, як сина рідного, і нарік його, орла сизокрилого, полковником за битви звитяжні, А вже чернь простолюдна йшла грізною силою за своїм полковником. Не лякали її ні вогонь, ні вода, ні гармати військ шляхетських. Де пролетить кіннота Морозенка -засіяне поле трупом ворожим. Боялася шляхта одного імені Морозенка і за всяку ціну хотіла знищити його. Що тільки не робили підлі пани! Підсилали таємних вбивць, робили засади, три рази стріляли по нім куплені золотом найманці. - Козацьке тіло шляхетська куля не бере! - сміявся Морозенко. Козацько-селянське військо обложило з усіх сторін Збараж, як бджоли вощину. Тісно стало шляхті в замку, що й птиці ніде пролетіти. З Луб'янецького горба оглядав Хмельницький поле бою. Кидав проти ворога все нові загони. - Б'ють козаки панство вельможне, аж пір'я летить... Ох і наваримо на бенкет пива та шляхті на диво, - вигукував задоволене гетьман. Скликав Хмель своїх полковників на раду і мовив: - Пан вельможний Ярема Вишневецький просить прислати у замок послів на переговори. Мабуть, набридла панству дохла конятина... Чи, може, щось хитре надумав підлий Ярема? Задумались одчайдушні козацькі голови. І зашуміли полковники. - За що гинули, проливали кров наші смільчаки? - Шкода людської крові! - з болем сказав гетьман. - Краще вже шаблюками та порохом розмовляти з ворогом» ніж слухати його підступні слова і брехливі запевнення, -переконував Богун задуманого Хмеля. - Хто ж з вас поїде до Яреми? - спитав Хмель. І вийшов перед Хмельницького славний лицар Морозенко. Поклонився товариству й промовив: - Пошліте мене, батьку Хмелю, і ви, чесне товариство, до пана Вишневецького. І наступив ранок шостого липня 1649 року. Ще сонце не сходило, а наш Нестор Морозенко обмірковував із батьком Богданом, що зволить він сказати Вишневецькому. А що скаже хитрий єзуїт? На сивому коні в товаристві двох козаків їхав Морозенко до Збаразького замку на розмову з Яремою. Побачили пани, хто до них ще. Жахнулись і скипіли ненавистю. Позбігалася вся знать Речі Посполитої, дали знати Яремі. Морозенко їхав повільно. Ще трохи - і відчинять перед ним браму до замку з наказу Яреми. Вмить сонце зайшло за хмару, потемніла земля, зірвався з шумом вітер. Посипалися зрадницькі кулі на послів Хмельницького. Одна куля влучила в серце Морозенка, друга - в голову, третя - в живіт. 1 похитнулося козацьке тіло. Та не впав Нестор, а йшов ще кілька кроків. Налякані вельможі щезли з мурів замку. Ще крок-два - і похилився Морозенко на мур фортеці. Помер стоячи лицар славний. Вітер ломив гілля дерев, а з неба ринув, як з відра, густий дощ. Плакало небо, плакала земля за Морозенком. Під зливним дощем схопили козаки тіло полковника і чвалом привезли до козацького табору у Луб'янки. Заплакав гірко гетьман Хмельницький над Морозенком. Наказав урочисто поховати його. Тіло славного лицаря на возі козацькому везли по всіх сотнях, полках. Схилялися додолу стяги, лунали вистріли з мушкетів і самопалів. Прощались із полковником. Старі козаки, що не раз дивилися смерті в вічі, нишком втирали сльози. Тяжко сумували чернь, селяни, йшли за возом з похиленими головами аж до могили Морозенка. Тужний спів... Вибухи самопалів. Тіло Морозенка віддано землі. Біля нього поклали шаблю, даровану Хмельницьким. Коли ж висипали високу могилу, то пішов зливний дощ. То плакала вся Україна за славним лицарем волі. І залунала по всій Україні тужлива пісня: Ой Морозе-Морозенку, Ти славний козаче! За тобою, Морозенку, Вся Вкраїна плаче. З діда-прадіда розповідають, що похоронили Морозенка під селом Критівцями, недалеко ставка Звіринець. Ще сьогодні там видніє могила, козацькою звана, де й недавно знайдено шаблю. Може, вона Морозенкова?