Був у багатого мужика Гаврила пес Рябко. Узяв той пес та й здох. Ну, мужик хоче його поховати, як християнина, бо 

Добре йому добре служив. От іде він до попа та й каже: 

— Хочу я свого пса рябого поховати, як християнина старого. Піп каже: 

— Що ти, Гаврило, здурів,— пса рябого поховати, як християнина старого? Ти що, хочеш моїх дітей посиротити? 

Але Гаврило нічого — ходить по хаті, промовляє до попа словами: 

— Ваша голова не пуста, та й моя не порожня, зробити все можна, маю грошей черес — буде похованим мій пес. 

Ці слова промовляє і черес грошей висипає. Як ті гроші піп забачає, аж слинку лигає, аж попа хвороба нападає. 

Бере він ті гроші, хапає, а сам Гаврила радить-научає: 

— Роби, Гавриле, малу домовинку, ніби на малу дитинку, буду щось діяти, будемо пса ховати. 

Іде Гаврило додомоньку, робить домовиноньку, ніби на малу дитиноньку. Беруть вони вдвох з попом пса рябого та й ховають, як християнина старого. Гаврило радий, і піп радий. 

Але пройшло трохи часу, сусіди бачать, що то не чоловік похований, бо всі в багача живі, тільки пса нема; то то вже видно, що пса поховали. 

Взяли та й написали жалобу до архирея: так і так, пса рябого піп поховав, як християнина старого. 

Архирей тоді: 

— Як так? Я йому!.. Та й написав у село, що приїде. Злякався піп, труситься, до Гаврила йде, свариться: 

— Що ти зробив, ти мої діти посиротив! А Гаврило йому: 

— Нічого, батюшко, ваша голова не пуста, і моя не порожня, все зробити можна. 

Тоді він коня сідлає, черес грошей насипає, до архирея вирушає і цапа рогатого на мотузку з собою забирає. Заходить до владики, двері відчиняє і так промовляє: 

— Владиче, владиче, висвяти мені цапа рогатого на попа кудлатого. 

Архирей як розсердиться, як затупає ногами: 

— Як ти смієш мене так просити, щоб з цапа попа зробити?! Але Гаврило не плошає, черес грошей виймає, на стіл висипає. Він гроші висипає, а архирея вже хвороба розбирає. Бере він гроші, ховає, а цапа садовляє, постригає, на попа його посвящає. Та ще й каже: 

— Стрижіть його зрідка та й не пускайте до дідька. 

Гаврило рад, і архирей рад. 

Ну, але приходить час архирею в село їхати. 

Приїжджає він у село, йде до церкви і став там під стіною. А піп у церкві править. Архирей думає, що піп не знає про цапа. Але піп знає та й править і співає: 

Ви курите люльку, я нюхаю табаку. 

Ви висвятили цапа на попа, А я поховав собаку. 

Ви не винні, Я не ви-и-и-не-е-е-ен! 

А дяк йому в тон з клиросу: 

Господи помилуй, Господи помилуй, Господи помилуй, Д-а-мінь! 

А люди нічого не знають і хрестяться. Ну, тоді архирей злякався та й сказав людям: 

— Неправда ваша, люди добрі, піп ваш поховав не пса рябого, а християнина старого. Та з тим з села й поїхав.