В одній слободі жив собі піп. От пішов він на базар наймати робітника. Довго ходив по базарі, коли це стрічає одного чоловіка та й питає: 

— Чи ти наймешся до мене в робітники, на год? 

— Наймусь. 

— А скільки ти візьмеш? 

— Та я візьму не дорого: двадцять карбованців. Але тільки з таким договором, щоб один на другого не сердився і не лаявся. А який із нас розсердиться, то тому одрубать голову. 

— Чи так, то й так,— каже піп. Дає робітникові карбованця завдатку і говорить: — Я тут ще походжу та дещо куплю, а ти йди до мене додому. 

От живуть вони тиждень, другий. Дивиться піп, не сполняє його робітник свого діла як слід. Що йому робить? Просьби не слухає, а лаять не можна. Піп і каже попаді: — Давай пошлемо свого робітника в ліс по дрова, там його звірюки з'їдять. Дамо йому поганих волів, щоб не шкода було, як і їх з'їдять звірі. 

Прийшов піп до робітника та й каже йому: 

— Запрягай отих сіреньких волів та їдь у ліс по дрова. 

А робітник не був роззявою, він чув усю балачку попа з попадею та взяв дістав собі пуд прядива, бочку смоли, зробив собі батіг, причепив його до пужална, поклав на віз, запріг волів та й поїхав у ліс по дрова. Заїхав аж на середину лісу і і давай рубать дрова. Коли це приходять два ведмеді і заходились ловить волів та їсти. Робітник і каже їм: 

— Їжте, їжте, будете ви самі того воза тягти. 

Нарубав дров, наклав на віз їх такого багацько, що ті воли, яких ведмеді поїли, і з місця не зворухнули б; тоді взяв половив тих ведмедів, запріг їх у віз, а сам виліз на воза та й поганяє їх батогом. 

Приїхав додому, а піп як побачить, що робітник їде ведмедями, то мало не сказився. Робітник випріг своїх воликів, пустив їх у загін, а сам пішов у хату обідати. Як пішли ж ті волики душить та їсти усю скотину, так на ранок остались у загоні тільки одні маслачки. 

Посилає піп оп'ять свого робітника до поміщика за грошима, а на думці собі, що там його розірвуть злі собаки. Аж ні, цього робітника сплоха не одуриш. 

Він запріг своїх волів, взяв батіг і поїхав править грошей цілу мірку. Приїжджає до попа в двір, а собаки його й напали. Він їх усіх взяв та й повбивав своїм батогом. Заходить до пана в хату та й каже йому: 

— Давай, пане, попові гроші. 

— Які? — каже пан. — Та я ж не знаю. Мене послано, так давай, а то тут тобі й смерть. 

— Скільки ж тобі грошей? 

— Та цілу мірку. 

Злякавсь пан, одмірив мірку грошей і оддав. Робітник узяв гроші та й поїхав додому. Приїжджає, а піп стоїть біля воріт сам не свій, ворота одчиняє і головою кивгає, на думці собі: оце чиста халепа з таким робітником. 

Через тиждень піп оп'ять посилає робітника у млин, до чортів за борошном. Він поїхав. Приїхав до млина встав з воза і йде в млин. Чорти тут його і обарабали. 

— Чого це ти,— кажуть,— сюди притаскався? Ми тебе тут роздеремо й маслачка не останеться. 

Він, не довго думавши, взяв свій батіг та як зачав чортів перебирать, як зачав... Чорти бачать, що лихе, те давай пірять мішки йому на віз. Натаскали такого, що ведмеді ледве-ледве тягнуть. Він виліз на віз та й їде додому. 

Коли це трісь! —вісь поламалась. Він встав з воза, побіг у млин до чортів, піймав одного за роги та й цупить його до воза. Привів і каже: 

— Лізь, окаянний, під вісь та держи її, щоб вона не тяглася по землі. 

Той чортяка утроє зігнувся, держить, аж крекче. Приїхав робітиик до двору та й гукає: 

— Попе, попе, одчиняй ворота! 

Розсердився піп, що й з чортами робітник справився, але нічого не поробить, треба одчинять ворота. В'їхав робітник у двір, поскидав мішки в комору, а тоді взяв батіг та як оперіщить того чорта, так він як дременув назад, тільки пил схватився. 

Живуть вони місяць, живуть півтора, коли це піп з попадею задумали втекти од робітника. Взяв піп два мішки, наклав в один сухарів, а в другий ризи, книжки та ще дещо і налагодив у дорогу. 

Проти того дня, що їм саме тікать, піп розговорився з попадею, а робітник якраз лежав на лавці та й чув усю їхню балачку. Побачив він, що вони вже поснули, узяв укрив свою постіль рядном, так ніби він там спить, а сам пішов та висипав сухарі з мішка, вліз у мішок і зав'язався. 

Устає піп, подивився, що робітник не ворушиться, та й будить попадю: 

— Вставай, та будем скоріше тікати. Попадя встала. Потихеньку вийшла надвір. Піп ухватив той мішок з сухарями, а попадя той, що з ризами, та й подалися, і не оглядаються. Біжать та й біжать і вже далеко забігли. Коли це чують, ніби щось гукає. Вони тоді ще швидше припустились. Попадя так уморилась, що аж ногами плутає, а тікає. Стали вони через річку переходити, а робітник з мішка й говоре: 

— Гляди ж, попе, мене не замочи. Піп з переляку не розібрався, де воно балака, та як побіжить, мов скажений, та незчувсь, коли й на тому березі опинився. А робітник і кричить: 

— Та не дуже біжи, а то мене впустиш. Піп мало не очманів од страху. 

— Хіба і ти тут? — питає. А робітник прорізав мішок ножиком, вискочив та й каже: 

— А ви думали так од мене і втекти? Ні, мене не проведете! Наступила ніч. 

— Де ж тепер будем спати? — каже піп. 

— А отут на березі,— каже робітник. 

— Про мене, хоч і тут,— каже піп.— Тільки ти лягай од берега, попадя в середині, а я аж скраю, од гори. 

Послались ото лягать спать. Піп одійшов з попадею за горбик та й каже їй: — Як засне робітник, то я збуджу тебе, та вкинем його в річку, він і утоне. 

А робітник усе й вислухав. Полягали спать. Попадя вмостилась у ризи, а піп укрився рясою, та й поснули. А робітник лежить і дослухається, чи не хропуть. Дослухавсь, що вже стали хропти. Він гарненько встав, стяг з попаді ризи, відкотив її на своє місце і вкрив мішком, а сам умотався в ризи, ліг та й будить попа: 

— Попе, попе, вставай. Уже робітник спить. Піп схватився^та як ухватять з робітником 

ту попадю та в річку - шульбох! Тільки вона й 

забулькала! Робітник тоді каже: 

— Отак, пропала попадя. 

— Хіба це ти? — каже піп, а сам стоїть ні живий ні мертвий. Злякався. 

Так і остався піп без попаді. А робітник взяв рощот і пішов собі далі.