Було у одного царя три сини — два розумних, а третій дурень. От прийшли вони до батька до свого та й просять, щоб він відпустив їх поїздити по світу, подивитися на інші царства. Батько вислухав їх і каже: 

— Вибирайте собі коней з табунів, яких завгодно (а у нього багато було: звісно, цар!), і їдьте, куди хочете. 

От пригнали ті табуни; почали вони вибирати. Обидва старші вибрали коней щонайкращих, а менший, дурень, узяв найпоганшого коня. Зібравшись, виїхали вони усі троє однією дорогою. їдуть та їдуть. Коли дивляться — стоять три стовпи і від кожного стовпа йде дорога: одна прямо, друга наліво, а третя направо. На тих стовпах було щось написано: вони і під'їхали прочитати. На однім стовпі значилось: «Хто поїде дорогою цією, 

той сам буде ситий, а кінь його голодний»; на другім: «Хто поїде цією дорогою, той сам буде голодний, а кінь буде ситий»; на третім: «Хто поїде цією дорогою, у того вовк коня з'їсть». Поїхали вони: 

старший по тій дорозі, що сам буде ситий, а кінь голодний; середульший по тій, що сам буде голодний, а кінь його ситий, а менший, дурень,— по тій, що вовк коня з'їсть. 

Тільки що менший трохи проїхав, іде вовк назустріч його і каже: 

— Злазь з коня, я його з'їм! 

Нічого робити — узяв дурень сідло на плечі та й пішов собі дорогою, а коня покинув. Коли це доганяє його знову той же самий вовк: 

— Сідай,— каже,— на мене і кажи, куди тебе везти? 

А дурень йому відповідає: 

— Вези куди сам знаєш! 

Привіз його вовк у великий ліс, а посеред того лісу стояла хата велика; біля тієї хати стоїть стовп, на стовпі висить клітка, а у клітці сидить птиця така, аж сяє. От дурень як уздрів її та й каже вовкові: 

— Як би мені украсти цю птицю? 

— Іди,— каже. йому вовк,— та полізь по стовпу, та не берись за вірьовочку, а прямо бери клітку. 

Пішов Дурень, зліз на стовп та замість клітки і зачепив рукою вірьовку — коли це дзвоник: 

дзень-дзень! Вибігають сторожі, що стерегли птицю, та до нього: 

— Чого тобі треба? 

— Хотів,— каже він їм,— птицю вкрасти. А сторожі й кажуть йому: 

— Це не проста птиця, а жар-птиця. Коли хочеш, щоб ми тобі її дали, приведи нам коня до половини золотого, до половини срібного. 

Пішов від них дурень, а вовк і питає його: 

— Де ж птиця, що ти хотів украсти? 

— Нема!—каже дурень. 

Розказав йому все, як було, і що треба привести коня до половини золотого, до половини срібного. 

— Сідай же,— каже вовк,— швидше та поїдемо. 

Сів дурень на вовка і поїхали, їхали, їхали — от вовк і привіз його знов-таки у ліс, а в тім лісі стоять усе кам'яні конюшні, а в конюшнях коні іржуть. Вовк і каже дурневі: 

— Іди ж в оцю конюшню та бери першого Коня, та не за уздечку, а за гриву. 

Пішов дурень у конюшню та й забув знову, що йому наказував вовк, бере коня за уздечку, а удила тільки — брязь-брязь... 

Тут зараз і вискакують сторожі та до нього: 

— Чого тобі їреба? 

—Хотів украсти коня. 

—Е, привези нам панну, що живе за сім верст відсіль у дубовім гаю, тоді візьмеш коня. 

З тим і пішов дурень від них. Прийшов до вовка, а він його і питає: 

— Де ж кінь? 

— Нема! —та й розказав йому, як було і чого вимагали від сторожі. 

— Сідай же швидше та поїдемо,— каже вовк. 

От поїхали. Вовк і привіз його знов у гай дубовий. Коли дивляться — аж по горі ходить панна з дівчиною, своює слугою. 

— Іди ж,— каже йому вовк,— до тієї панни та скажи їй, що тобі дуже хочеться пити: нехай вона пошле ту дівчину по воду, а ти бери її скоріш на оберемок та й неси до мене. 

Пішов дурень до панни та й просить її: 

— Пошліть, панно, по воду: дуже пити хочеться. 


Вона, почувши це, стала просить його зайти у хату; ми відмовляється, що йому не можна зайти. 

— Візьміть та пошліть дівку по воду. Та й послала, а дурень тоді як ухопив її на оберемок та мерщій до вовка, сів на нього і полетів, як птиця. Прибігли до того місця, де він крав коня до половини золотого, до половини срібного, вовк став та каже йому: 

— Я ж перекинусь панною, а ти мене відведи і віддай сторожам, та як візьмеш у них коня наполовину золотого, наполовину срібного, то сідай на нього та й їдь швидше по цій дорозі, що до жар-птиці; я дожену тебе. 

Так і зробили. Вовк перекинувсь панною; дурень узяв його, підвів до сторожі та й проміняв на коня до половини золотого, до половини срібного. 

Потім посадив на коня панну, ту, що вкрав собі, сів і сам та й поїхав тим шляхом, що йде до жар-птиці. А сторожі узяли ту панну, що він зоставив їм, принесли їй яблук, ягід і усього-усього та й давай годувати. От наївсь наш вовк гарно та й каже їм: 

— Випустіть мене трохи погуляти. Вони й Випустили його, та тільки що випустили — він зараз і перекинувсь вовком, вони не уздріли й як, та й побіг собі скільки видно, тільки курява знялась. Біг-біг він, а далі й наздоганяє дурня аж там уже. де була жар-птиця, та й знову каже йому: 

— Я ж знову перекинусь — конем, а ти відведи мене і віддай сторожам, та як візьмеш жар-птицю, то сідай на коня та й їдь аж до тієї дороги, де ти розпрощався з братами, там і підождеш мене. Та тільки не спи,— а то брати уб'ють тебе. 

Дурень так і зробив, як казав вовк: виміняв жар-птицю, сів на коня, взяв панну та мерщій і дре- 


нув. От приїздить на те місце, де три дороги сходяться в одну, та й сів відпочити, а коня пустив пастись. Жар-птиця сидить у клітці та й співає, а панна й просить його: 

— Не засни ж, будь ласка, а то брати уб'ють тебе і мене. 

Коли дивиться вона: їдуть два парубки, вона зараз до дурня — аж він уже спить. Давай вона Його будити: будила-будила — ніяк не розбудить. От під'їхали туди ж і ті парубки. 

— Дивись-но, -каже один,— це ж наш брат-дурень. Давай уб'ємо його, а коня, жар-птицю 

і красну дівицю візьмемо собі. Так і зробили, як сказали: убили брата і покикнули там, а коня, жар-птицю і красну дівицю узяли та й поїхали. Незабаром прибігає й вовк. Дивиться, аж дурня вже клює сорока, а гадюка ссе з нього кремі.От вїн зараз гадюку убив, а до сороки й каже: 

— Як ти мені нй принесеш води цілющої й живущої, то й тебе уб'ю. 

— В чому ж я тобі принесу? — питає сорока. 

Він узяв зробив з листя дві коробочки, одну прив'язав сороці до однієї ноги, другу до другої, 

та й пустив її. На другий день прилітає вона до нього в полудень і приносить воду. Тоді він узяв полив дурня цілющою водою, зцілив його, а далі — 

живущою — оживив. 

— Та й довго ж як я спав,—каже дурень. 

— Якби не я, заснув би ти навіки,— обізвавсь 'вовк.—Сідай швидше та поїдемо, а то старший брат обвінчається з панною. 

Сів дурень на вовка і поїхали. 

Приїжджає додому, коли дивиться — стоїть перед гайком коляска; а в тій колясці запряжений його кінь, до половини золотий, до половини срібний. Як побачив його кінь той, так і кинувсь до нього, поволік з собою і коляску ту, а як побачила 

його жар-птиця у вікно,— так і пурхнула до нього: розбила й вікно, вилетіла та й сіла йому на плече. Коли це виходить і панна та з його братом, така заплакана,— їхати до вінця. Як угледіла ж вона дурня — зараз до нього так і кинулась. 

— Ось хто мене вкрав,— каже,— за нього й вийду. 

Дивиться на це диво батько і сам не знає, що воно робиться. Тут дурень і розказав йому все дочиста, як було діло. А батько йому й каже: 

— Роби ж з братами що хочеш... 

Тоді дурень поїхав до вінця, повінчався з панною, братів простив, а вовкові зжарив цілого барана. 

От вам казка, а мені бубликів в'язка.