Запорожці як підмовлять було до себе на Січ якого хлопця з Гетьманщини, то перше пробують, чи годиться бути запорожцем. Ото звелять йому варити кашу: 

- Гляди ж, вари так, щоб і не сира була, щоб і не перекипіла. А ми підемо косить. То ти, як уже буде готова, вийди на такий-то курган да й клич нас, а ми почуємо да й прийдемо. 

От поберуть коси та й підуть нібито косити, а де в чорта їм хочеться косити! Заберуться в комиш та й лежать. То оце хлопець, зваривши кашу, вийде на могилу і зачне гукати. А вони й чують да не озиваються. То він гукав, гукав да й давай плакать: 

- От занесла мене нечиста сила між сії запорожці! Лучче б було дома сидіти при батькові да при матері. А то ще перекипить каша, то прийдуть да битимуть, вражі сини! Ой бідна ж моя головонька! Чого мене понесло між сії запорожці! 

То вони, лежачи в траві, вислухають усе да й кажуть: 

- Ні, се не наш! 

А далі вернуться до куреня да дадуть тому хлопцеві коня й грошей на дорогу да й скажуть: 

- їдь собі к нечистому! Нам таких не треба! А як же которий удасться розторопний і догадливий, то, вийшовши на могилу, кликне разів зо два: 

- Гей, панове-молодці! Ідіте каші їсти! Да як не озиваються, то він: 

- Чорт же вас бери, коли мовчите! Буду я й сам їсти. Да ще перед відходом ударить на могилі гопака: "Ой тут мені погуляти на просторі!" Да затягнувши на весь степ козацьку пісню, і піде собі до куреня, і давай уплітати тую кашу. 

То запорожці, лежачи в траві, і кажуть: 

- Оце наш! 

Да побравши коси, і йдуть до куреня. А він: 

- Де вас у біса носило, панове? Гукав, гукав, аж горло розболіло; да щоб каша не перекипала, то я почав сам їсти. 

То запорожці споглянуть один на одного да й скажуть йому: 

- Ну, чуро, вставай! Годі тобі буть хлопцем. Тепер ти рівний козак; 

І приймають у товариство.