Буняк, що його на глум називають у народі "шолудивий розбійник", нападав на найближчі околиці та тривожив усе, що там жило. Найбільше старався він награбити майна занапащених ним мешканців, яким удержував військо, що кочувало межи видними горбами на північ від Завадова, покритими чорним лісом. Руський князь, володар сеї країни, поставив на відсіч Бунякові своє військо за рікою Золота Липа, на схід, на тім самім місці, де пізніше князі Мазовецькі поклали замок, де люди мешкають і досі, обставлений стіною та вежами, з котрих лишилася ціла лиш одна. А проте, чуючи свою слабість, він не зважився вдарити на свого противника і довго стояв не без остраху й сумніву, поки сивий дід, появившись в сні, не спонукав його до нападу та не навчив його способу, як і з якого боку зробити вилазку, котру він і сповнив з несказаною відвагою. Бійка була з обох боків завзята, нарешті Буняк був переможений, а військо його почасти розігнано, почасти потопилося в Золотій Липі. Самому Бунякові відтято голову, котра котилася та тікала так із місця битви і ледве догнали її в полі, що за містечком Тисменицею. Через те місце назване Погонею. Скільки я чув із уст тутешнього простого люду.