Був собі в одного чоловіка собака Сірко — тяжко старий. Узяв хазяїн та й прогнав його від себе. Никає Сірко по полю, і так йому гірко: «Скільки років я хазяїнові вірно служив, годив, добро йому робив, а тепер на старості літ він мені шматка хліба жаліє і з двору прогнав». Ходить він так, думає; коли це — приходить до нього вовк та й питає його: 

— Чого ти тут ходиш? Сірко йому відповідає: 

— Що ж, брате, прогнав мене хазяїн, от я й ходжу тут. 

Тоді вовк йому: 

— А зробити так, щоб тебе хазяїн ізнову прийняв до себе? Сірко каже: 

— Зроби, голубчику, я вже чимсь тобі віддячу. 

Вовк каже: 

— Ну, гляди: як вийде твій хазяїн із жінкою жати і вона дитину положить під копою, то ти. будеш близько ходити коло того поля,— щоб я знав, де те поле,— то я візьму дитину, а ти будеш віднімати від мене ту дитину, тоді наче я тебе злякаюсь, та й пущу її. 

У жнива той чоловік і жінка вийшли в поле жати. Жінка поклала свою маленьку дитину під копою, а сама жне коло чоловіка. Коли це — біжить вовк житом, та за ту дитину — і несе полем. Сірко за тим вовком, доганяє його, а чоловік кричить: 

— Гиджга, Сірко! 

Сірко якось догнав того вовка, відняв дитину, приніс до того чоловіка та й віддав йому. Тоді той чоловік вийняв з торби хліб і кусок сала та й каже: 

— На, Сірко, їж — за те, то не дав вовкові^ дитини з'їсти! 

Ото ввечері ідуть з поля, беруть і Сірка. Прийшли додому, чоловік і каже: 

— Жінко, вари лишень гречані галушки та добре їх салом затовчи! 

Тільки вони зварилися, він садовить Сірка за стіл, сів сам коло нього та й каже: 

— А сип, жінко, галушки, та будем вечеряти. 

Жінка й насипала. Він Сіркові набрав у полумисок: так уже йому годить, щоб він часом гарячим не попікся! 

Ото Сірко й думає: «Треба ж мені віддячити вовкові, що він мені таку вигоду зробив». 

А той чоловік, діждавшись М'ясниць, віддає свою старшу дочку заміж. Сірко пішов у поле, знайшов там вовка та й каже йому: 

— Прийди в неділю, ввечері, до нашого городу, а я тебе введу в хату та віддячу тоді за те. що ти мені добро зробив. 

Ото діждав вовк неділі, прийшов на те місце, куди йому Сірко казав. А в той самий день у того чоловіка було весілля. 

Сірко вийшов до вовка, увів у хату і посадовив його під столом. Потім Сірко взяв на столі горілки, м'яса доволі і поніс під стіл. Люди хотіли того собаку бити, а чоловік каже: 

— Не бийте Сірка: він мені добро зробив, то я й йому добро буду робити, поки його й віку. 

Сірко бере, що лучче на столі, та подає вовкові, нагодував і упоїв його так, що вовк не витерпів та й каже: 

— Буду співати! Сірко каже: 

— Не співай, бо тут тобі буде лихо! Лучче я ще тобі подам пляшку горілки, та тільки 'мовчи. Вовк як випив ту пляшку горілки та й каже: 

— Отепер уже буду співати! 

—- Не співай, бо обидва пропадемо — і я й ти. 

— Ой, не видержу — співатиму! 

Та як завиє під столом! 

Люди посхоплювалися,— туди-сюди, деякі хотіли бити вовка. А Сірко й ліг на вовка, наче хоче задушити його. Хазяїн і каже: 

— Не бийте вовка, бо ви мені Сірка уб'єте! Він і сам йому раду дасть,— ось не займайте! 

Ото Сірко вивів вовка .аж на поле та й каже: 

— Ти мені добро зробив, а я тобі! Та й попрощались.