Мав ґазда пса. Називався той пес Терко. Він через всей свій вік тому ґазді вірно служив, але на старість вже не міг. Та й тогди'го ґазда взяв та й вигнав геть. 

Іде пес, іде — здибався з вовком. А вовк ся його питає: 

— Де ти йдеш? Він каже: 

— Нагнав мене мій ґазда геть, то йду на жебри. Тогди вовк каже: 

— Я тебе так пораджу, що тебе ґазда знов буде шанувати. Як завтра,— каже,— піде ґазда в поле пшеницю жати і винесе з собов малу дитину, то я забігну та й дитину вхоплю, а ти тогди будеш за мнов летіти, дитину від мене відбереш і занесеш свому ґазді. 

Вийшов ґазда з жінков жати пшеницю та й виніс дитину і положив під кіпку. Тогди вовк забіг та й хлопця вхопив, зачав утікати. А Терко тогди за вовком, вовка догонив, відібрав дитину і заніс свому ґазді. Ґазда зараз виймив із торби кавалок солонини і хліба і дав то Теркові. І потому вже його тримав і годував добре. Вже'го шанували всі за те, що дитину відкупив від вовка. 

Але раз пес вийшов знов у поле та й здибав того самого вовка. А вовк каже: 

— Ци правда, що-м тя добре порадив? Як же ти мені тепер за те відплатиш? А пес каже: 

— Ходи, у мого ґазди е комашня, то я тя добре нагодую! 

Та й запровадив вовка до хати на комашню, так що ніхто не видів, і каже: 

— Лізь під стіл, а я тя буду трахтовати! Та й дав 'му там хліба, солонини, пирогів та й фляшку горілки. Але вовчисько дуже ся тою горівкою впив та й каже до пса: 

— Я тепер буду співати! А пес 'му каже: — Бійся бога, сиди тихо! 

Але вовк був уже дуже п'яний та й завив, то єдні люди з хати повтікали, а другі взялися до вовка бити. Тогди Терко ліг на вовка і не дав 'то бити. Та й вивів вовка в ліс, а сам уже жив коло ґазди аж до смерті.