...Се було давно. Казали мені ще мій дідуньо, що це було тоді, коли панів Хмельницький бив... 

Раз вночі приїхав із магнатами і сучий пан Ярема Вишневецький. Всі вони були дуже перепуджені, голодні, змучені. Наказав зібрати все дороге із замку - посуд, таляри, срібло й золото, щоб вивезти їх перед приходом козаків і черні. Позбирали все в скрині, окували їх та й гайда. А рано-ранесенько приїхали з Луб'янок козаки-вершники від батька Максима Перебийніса. Недалеко втікали пани, бо їх сповістили про прибуття козаків. Переляканий Ярема, переодягнувшись за бабу, за два дні аж у Львові затримався, а діаманти, срібло й золото казав у озері потопити, та щоб ніхто не бачив. Кинули шляхтичі все те у скринях в озеро. Та самі втекли. 

А минуло небагато часу. З військом у Збараж прибув Максим Перебийніс. Ішов біля озера, сам захотів пити, бо надворі було дуже душно, і коня хотів напоїти. Чи це, може, його що манило, чи, повідають, у нього такий характер був, що все він знав. 

Ото ж тільки кінь ступив в озеро, як раптом став на щось тверде. Максим зачерпнув води, а шаблюка стукнула у воді об залізо якесь. Засміявся Максим, аж носа ще більше перекосило. Наказав витягати з озера скарб. Більше десятка возів з великим скарбом прибуло у табір до Максима. Відтоді і озеро назвали Срібне. 

Кажуть, що частину скарбу віддав Максим татарам, щоб не брали тут народу нашого в неволю бусурманську, а частину віддав у Київ в монастир, щоб помолилися за душі тих, хто поліг у бою з шляхтичами та невірними бусурманами.