Колись-то, ще як Польща панувала, - так татари набігали. Було в'яже людей руками до жертки низку да й жене. От же єсть і гай Перегін. 

Так тоді-то раз татарин так нагнав того миру, що й землі важко. Ото ночують вони в степу і говорять: "Чи вже ж між нами нема такого сильного, щоб оцю сирицю порвав, щоб ружже замовив, або що? Подаваймо ми оцю мову по всьому обществу із конця в конець..." 

Подали тую мову, один по одному, один по одному. Аж один і каже: 

"Я, - каже, - розв'яжу і собі, й вам руки, тільки не видайте мене". "Не бійся, - кажуть, - аби тобі бог помагав". 

Ото він став навколішки, стенувея, - сириця так і тріснула. 

"Тепер же, - каже, - один одному розв'язуйте руки да забігайте з усіх боків по частинах та й кричіть: "Сюди наші! Сюди наші! Забирай турка! Бий турка!" 

Коли так як нароблять крику, - турки не стямились да врозтіч, а наші за ними: побили й порубали, а самі додому вернулись.