Ще як татари нападали, то раз таке було в однім селі. 
Як лише зробилася чутка, що татари йдуть, зараз усі люди, 
хто що мав, позабирали і повтікали в ліси. А лиш на кінці 
села, за рікою, стояла одна хата, а в ній жила жінка, вдо- 
виця. То їй якось ніхто не дав знати і вона лишилася. То 
було рано, баба варить собі обід — борщ якийсь варила, 
аж тут татари прибігли до села. Всі розскочилися по хатах 
рабувати, а до тої бідної вдови не йшли, тілько одного ви- 
слали. Приходить він до хати, видить, що біднота, баба ста- 
ра, та й каже: 
— Бабо, давай їсти! 
А баба, немного мисливши, виймила горнець з борщем 
із печи та й несе до стола, ніби до миски наливати, а далі, 
підійшовши до татарина, та й бух йому весь горнець ки- 
п'ятку на голову. Поки там той обварений міг крикнути, 
баба тим часом з хати та в поле, житами та й до ліса.