Був один чоловік та мав лиш одного сина. Але той син уже виріс і не хотів бути коло дєді, пішов 'у світ. 

Іде та й зайшов до одного ґазди, і питається, чи не служити у нього. А ґазда каже йому: 

— Будеш служити в мене за одне слово. А він каже: 

— Буду. 

І наймився в нього. Відслужив рік, а ґазда каже йому: 

— Не знаєш броду, то не йди у воду. Та й уже більше ніц. 

Служив і другий рік, знов за одне слово. Вислужив рік, а той ґазда каже йому: 

— Без своїх очей не дай худобу. Тепер служить і третій рік у нього. Вислужив, а той ґазда каже йому: 

— На сторону жінку не пусти саму. 

Тоді збирається і відходить. А ґазда не був такий: дав йому ще вісім червоних. І пішов. Іде, увійшов милю або далі, дивиться: їде гусар на коні та й право у воду кінь зашпотався, а він упав із коня та й утопився. А той гадає собі: «Є вже моє одне слово за один рік, що не йди у воду, як не знаєш броду». 

Узяв з того гусара познімав усе, убрався, сам сів на коня і поїхав. Приїздить додому; зараз оженився, взяв собі зі сторони жінку та й живе, а коня і вбрання з того гусара сховав. Жінка за то не знає. Живуть рік, а в її дєді весілля: женить сина, та й вони запрошені на весілля. 

Каже жінка: 

— Ходім на весілля до дєді мого. А він каже їй: — Бери дитину на руки, а я піду аж завтра. Взяла вона та й пішла, а він лишився дома. Лиш жінка пішла, а піп приходить до нього: 

— Поїдете мені у ліс. А він каже: 

— Не маю коли. А піп каже: 

— То я сам поїду, візьму трохи на фіру. І дав попові фіру, і поїхав піп у ліс, набрав фіру таку велику, що не могли коні зрушити. Зачав коні бити, аж кобила лоша скинула. 

Піп узяв лоша і затяг за корч, накидав дров і поїхав додому. А ґазда дивився, що піп робив, узяв лоша на плечі, приніс додому. Пригонить піп коні, а ґазда питається: 

— Що там у лісі? А піп каже: 

— Добре. 

А ґазда каже попові: 

— Ходіть до хати, єгомость. Ввійшов піп до хати, а ґазда каже: 

— А то чиє лоша, попе? 

Як уздрів піп, та й застив. Як візьме ґазда попа бити, аж упрів піп. І пригадав собі ґазда, і каже сам до себе: «Казав мені мій ґазда, що не дай свою худобу на чужі руки». Тепер збирається на весілля до свого тестя. А жінка наперед уже пішла. Убрався в той мундир, що зняв із того гусара, та й їде на весілля і тим конем самим з-під гусара. 

Приїздить там на весілля, а жінка його так дивиться на нього. Сподобався їй він; дали йому їсти і пити. Як підпив добре, ану в танець зі своєю жінкою. А жінка не знає, що то її чоловік. А він каже до неї: 

— Підеш зо мною спати, дам тобі п'ять червоних. А вона каже: 

— Піду. 

Пішла і сказала мамі своїй, що той дає п'ять червоних. А мама каже: 

— Іди, де нині п'ять червоних заробиш? І пішла вона з гусаром спати. По тому вона заснула, і дитина коло неї. А він устав, дитину взяв, сів на коня і поїхав додому, сховав дитину. Вона пробуджується вночі, а дитини і гусара нема. Входить до хати і каже мамі, що нема дитини. 

— Буде біда, як дізнається твій чоловік. Що робити? — каже мати до доньки.— Палім комору, скажемо, що ти спала з дитиною, хтось запалив комору, ти втекла, а дитина згоріла. 

Запалили комору і вчинили, що дитина згоріла. Приходить її чоловік рано, розказали йому, а він каже: 

— Нічого. 

Утішилася вона, що її чоловік ніц не каже, і спокій. 

У неділю по весіллю зібрав він війта і раду, тестя і тещу до себе. Зробив бал по обіді. Зачав розповідати, як він служив три роки за три слова; одне слово: як не знаєш броду, не іди у воду; друге слово: свою худобу не дай на чужі руки; а третє слово: не пускай жінку на сторону без своїх очей. 

Так і його жінка пішла иа сторону, на весілля, спала з гусаром, украв дитину у неї. Вони з мамою обі запалили комору і казали, що дитина згоріла. 

— Піди, наймит, і внеси дитину! 

Вніс наймит дитину, а він каже своїй жінці: 

— Твоя дитина? А вона каже: 

— Моя. 

Вивів коня і виніс убрання з того гусара, показав усім людям, за що то три роки служив. 

— Ї хав гусар — не знав броду, пішов у воду і втопився; 

дав-им худобу на чужі руки, скинула кобила лоша; пустив-ам жінку на весілля, і що виробила — злакомилася на п'ять червоних. А мама ще казала доньці іти, от то така наука. Вилазь, мамо, з-за стола! 

Набив добре, набив і каже їй: 

— Ти повинна доньці не позволити таке робити. Відтак жінку нбив добре, научив її ґаздувати. З того часу жінка не забувалася на злоє..