Був чоловік, мав пару волів і дуже ними тяжко робив. Аж одного разу ввечір прийшли вони додому, дуже ся тяжко напрацювали, і зачали говорити один до другого, що тяжке орання мали, дуже ся змучили. А цап то почув і каже: — Які ви дурні на цисе. Я, бувши вами, зараз би-м ся зробив слабий, і ґазда не піде одним биком орати. 

Ґазда стояв під стайнею і то все слухав, що вони говорили, тому вже знав наперед, що воли гадають робити. На другий день рано приходить до стайні, а бик один лежить уже, як звикле, сумує, бо він слабий. Ґазда не дає йому їсти, бо каже, що слабий їсти не хоче. Тому здоровому дав їсти, погодував його і пішов з ним орати разом із цапом. А як відходив рано з дому, то казав жінці, щоби їсти волові не дала, ані води. І так бик лежав цілий день голоден і без води за ту кару, що ся зробив слабим. 

Той віл, що пішов з цапом орати, був дуже злий на цапа, бо йому зле було з ним орати, а сей був злий на цапа, же стояв голоден і цілий день нічого не їв. То ввечір, як ся посходили, були би цапа забили з тої злості, що він їх так зле нарадив, бо вони хоч були помучені, ліпше було обом робити.