Перебрався Хмельницький за старого лірника і одчайдушне пішов до міста Зборова перед великою битвою. Пішов у саму гущу ворога, наче у злу пащу лева. Вже дуже хотів гетьман на власні очі побачити силу та розташування війська вельможної шляхти. Ворожа сторожа не помітила якось, бо пробрався Хмель вночі з добрими людьми. 

Ранком прийшов той лірник на майдан у Зборові, присів, поклав порваний солом'яний капелюх, може, хто який гріш кине. Став співати лірницькі пісні та награвати. А коли вже ото затягнув про Лазаря нещасного, то так вже жалібно, що прохожі бабусі зупинялися та ковтали сльози. 

В ту пору два шляхтичі польські підійшли до бідолашного лірника та й стали насміхатися над його музикою. 

- То пан старець вчився у Парижі грати? - зареготав голосиста один і став кепкувати з лірника. 

Другий шляхтич з погордою кинув у капелюх лірника золотого таляра, щоб виявити своє багатство і пиху. 

- Нєх бендзє тобє, дзяду, на щенсцє! - процідив крізь зуби підхмелений оковитою пан шляхтич. 

Вклонився лірник за отого таляра й, як личить, подякував. А стиха прошепотів, аж очі заграли усмішкою: 

- Нехай той таляр принесе щастя моєму народові, хай пощастить мені виграти велику битву... 

У добру годину прорік ті слова Хмельницький-лірник і виграв оту велику битву під Зборовом. Про це народ співає: 

Серед поля зборівського Чорніє курган. 

Ой там шляхти сорок тисяч Поховав Богдан...