Ще як був Азов турецькою столицею, там стояло багато війська. От козаки і схотіли взять його. Отаман і каже: 

- Знаєте, братці, що? Силою, може, і не візьмемо, бо кріпость велика, а характерством: та хитрощами візьмемо скоріше. 

Поробили козаки вози, поклали ружжя, понаряжалися самі чумаками, а отаман - купцем і махнули. Як сталиуже під'їжджать близько до Азова, взяли тоді поховали в вози носім, по десять, або і більше чоловік козаків, повшивали вози шкурами і гайда. В'їхали перед заходом сонця в Азов і поставили впродовж улицями. От найбагатший купець турський і виходе. 

- Що, - каже, - братці продаєте в возах? 

- Продаємо, - кажуть, - товар дорогий: і куниці, і лисиці, і чорнії соболі. 

- Ну, - каже, - підождіть до ранку, я ввесь товар закуплю сам. 

- Добре, - кажуть. 

Полягали турки спать. Як повилазили тоді "куниці", "лисиці" і "чорнії соболі" з возів, як метнулись по городу^ так і пішов він димом. Турки схватились тушить, коли тут і палять, і ріжуть; вони тоді- хода, навтіки. До сонця орда; убралась к бісовій матері в Туреччину, а козакам достався город і все добро. 

Так колись покійні діди і прадіди розказували, так оце і я вам кажу.