Був Іван найбідніший в селі, бо лиш мав три курки, і за тото ся з нього посмівали і казали, що він багач. А він не мав хати, лиш сидів в застайці (колибі) та й там тримав свої кури. Раз приходить лисиця і каже: — Іванчику-багачику, дай мені одну курочку, та покладу тебе на багача. Він дав. Лисиця з'їла курку та й знов іде до нього, й каже: — Іванчику-багачику, дай мені другу курку, то покладу на багача. Він дав. Лисиця з'їла і тоту курку. Та знов іде до нього і каже: — Іванчику, дай мені третю курочку, та покладу тебе на такого багача, як сама Горголиця. Дав він, лисиця з'їла. Іде знов до нього і каже: — Веди мене на ярмарок. Він повів, а лисиця каже: — Знаєш, що ти маєш правити за мене? Він каже: — Ні. А вона каже: — Аби-сь правив триста палиць. Приводить на ярмарок, а йому кажуть: — Що ти хочеш за лисицю? А він каже: — Триста палиць. Вони дали, він взяв та й пішов. Лишень прийшов під застайку, а лисиця за ним — цуп! Він як пішов, а лисиця поїла тим руки, що її купили, та й утекла за ним. Вона каже: — Бери мене, Іване, на ярмарок! Він узяв, а вона каже: — Аби-сь за мене правив триста рукавиць. Приходить на ярмарок, а йому кажуть: — Що хочете за лисицю? Він каже: — Триста рукавиць. Вони дали, він взяв та й пішов. Лишень він під застайку, а лисиця за ним — цуп! А вона так, як перше, поїла руки тому, що купив, та й утекла. Вона каже: — Бери мене, Іване, на ярмарок та аби-сь правив за мене триста шапок. Він взяв, приводить на ярмарок, йому кажуть: — Що ти хочеш за лисицю? Він каже: — Триста шапок. - Вони дали, він взяв та й пішов, а лисиця за ним у застайку — цуп! Вона поїла тому, що купив, руки та й втекла. Каже: — Бери, Іване, та й ідім до царя в старости! А то був цар та мав таку доньку, що над неї не було. А то і цар був такий, що над нього не було багатшого на цілий світ. Іван каже: — Таж ми бідні! А вона каже: — Не бійся того, лиш бери палиці, шапки і рукавиці. Взяли вони та й пішли. Приходять над ріку, а там ся купала царівна. Каже лисиця: — Мечім отут все, а вона ме гадати, що то ми ся затопили. Бо ми як прийдем до царя, то він ме казати, чого ми ідем до нього в старости такі бідні. То ми будем казати, що ми були багачі, що лиш хіба цар такий багатий, але нас вода потопила. Прийшли до царя, а цар каже: — Чого ви, такі бідні, прийшли до мене? А лисиця каже: — Ми в старости. А цар каже: — Таж ви бідні, а де ж би я дав доньку за вас? А лисиця каже: — Таж, гм... хіба лиш цар були такі багаті, як ми, але нас вода потопила таки перше. А царівна каже: — Так єсть, тату, я сама виділа, як ся купала, що то таке несло, що аж страх. Цар повірив, бо вона правду казала; вода несла тоті рукавиці та тото, що вони наметали в воду. А цар каже до слуг, аби внесли шовкове лудіння. Внесли, а лисиця каже: — Ні, не таке, краще було в нас. Цар сказав внести срібне. Внесли. Лисиця каже: — Ні, краще було в нас. Цар казав внести золоте, що найкраще лудіння в нього. Внесли, а лисиця каже: — Отаке саме в нас було. Цар каже: — Но, коли так, то я дам за тебе .свою доньку. Лисиця каже: — Добре. Висватали, зробив цар весілля, Іван также і своє весілля. А відтак каже до лисиці: — А я тепер де приведу молоду? Лисиця каже: — Не бійся, ми приведем до Горголиці. І вибралися. Взяв Іван царівну з собою, та й цар також пішов. Ідуть, а лисиця напереді. Аж-пасуть стадарі стадо товару, а лисиця ся питає: — Чиє стадо пасете? А вони кажуть, що пані Горголиці. А лисиця каже: — Не кажіть, що пані Горголиці, але Івана-багача, бо іде цар Филистин та й вас вистинає. А Іван лиш ся подивив на свою застайку та й пройшов. Іде цар, Іван і бояри, аж стадарі пасуть стадо товару. Питає цар: — Чий товар? Стадарі кажуть, що Івана-багача. Цар каже: — Добре! Та й пройшли дальше. А лисиця іде наперед та, де знайде слуги Горголиці, все каже, аби казали, що Івана-багача. — Як не мете так казати, як я кажу, то іде цар Филистин та й вас вистинає. Цар іде та ся все питає: — А чиї ви пасете худоби? А вони всі кажуть, що Івана-багача. Цар усе каже: — Добре! А Іван лиш ся сміє з радості. Аж набігає лисиця до пані Горголиці, а там двори багато крашені, як у самого царя, а слуг та служниць більше, як у царя на весіллі народу було. А лисиця каже: — Чиї се хати? Вони кажуть, що пані Горголиці. А лисиця каже: — Не кажіть, що пані Горголиці, бо іде цар Филистин, то всіх вас вистинає. А Горголиця з печі каже: — Та й мене? А лисиця каже: — Та й тебе, пані Горголице! — А де б я ся сховала? Лисиця каже: — В дуба. Горголиця послухала та й пішла в дуба. Приходить пар, а то слуги та служниці наварили їсти та пити більше, як у самого царя. А цар каже: — Чиї се хати? А слуги, служниці і лисиця кажуть, що Івана-багача. Сіли за стіл, п'ють та їдять, а далі кажуть: — А де стріляти? А лисиця каже: — В дуба. Взяли стріляти в дуба, розстріляли Горголицю в дубі, лиш гній став з Горголиці. А Іван став паном на Горголи-чиних маєтках. Отак лисиця за три курки поклала Івана багачем. Так вони жили, доки жили.