Тоді ж за моєї молодості, за мого часу, бо старі люди як 
згадають за те врем'я, то було розказують такий случай, 
що як одна жінка та чотирьох турків убила. От яким ро- 
дом воно й було на тім боці — недалеко й відсіль, верст 
з'а сорок, 
Стояка у лісі хата; у тій хатці жив тойотік із жінкою. 
Находять на той край турки. Чоловік, злякавшись турків, 
забрав залько двох діток та й утік, а жінку таку, що от-от 
розсиплеться, покинув у хаті на божу волю, бо її не мож- 
на було ні на коня посадить, ні на віз покласти... От, як 
осталась та жінка сама, дитину ізродила, зачала себе очи- 
щать; окропи гріє, а бачить у вікно, що прибігло два тур- 
ки кіньми. Кого бояться тих два й прибігло. Аж один з 
коня та в хату!.. Вона той окріп, що гріла, стрівши турка 
на порозі, як лине йому межі очі, так він і не кавкнув... та 
труп його сховала. А другий жде-жде,— не виходить това- 
риш,— та й собі в хату. Так вона й тому так. А послі вп'ять 
два прибігло, вона й тих так: одним мечем повоювала — 
усе окропом-таки.