Мав ґазда пса. Доки той пес був молодий, то гавкав, а як постарівся, то уже не міг гавкати, і ґазда його нагнав. Ходив він так з тиждень по селі, аж раз зайшов у ліс та й здибає вовка. Вовк питається: 

— Чим ти жиєш, брате? А пес каже: 

— Що знайду, то з'їм. Каже вовк до пса: 

— Ходи зо мною, будем їсти м'ясо. Ідуть вони лісом, надибають стадо коней. Тогди бере вовк качається, устав та й питається: 

— А з'їжилася на мені шерсть? — З'їжилася. 

— А вуха нащурилися? 

— Нащурилися. 

— А очі посоловіли? 

— Посоловіли,— відповідає пес. 

Тогди кинувся вовк на коня, забив його, наїлися вони м'яса того. Але відійшов пес набік та й каже сам до себе: 

«Або я собі сам так не годен зробити?» І пішов від вовка. 

Здибає зайця та й питається його: 

— Чим ти, Яцьку, жиєш? Заєць каже: 

— їм сухе сіно і з капусти качани. 

— То ти дуже підло жиєш,— каже пес.— Ходи зо мною, будеш їсти м'ясо. 

— Добре,— каже заєць. 

Ідуть вони і надибають стадо коней, що ся пасе. Тогди бере пес, качається, потому устав та й питається: 

— А з'їжилася на мені шерсть? 

— Трохи. 

— А вуха нащурилися? 

— Не. 

— А очі посоловіли? 

— Не посоловіли,— відповідає заєць. Кинувся пес на коня; кінь ударив його ногою та й забив. А заєць здалека приступає до пса й каже: 

— Аж тепер я виджу, що очі тобі посоловіли. А я піду так їсти сіно й капусту, як-им їв!