В одному селі жили два сусіди: куратор і піп. Часто ходили один до одного й бесідували. Раз почали говорити про роджений і вчений розум. Котрий з них ліпший, розумніший. Куратор стояв на тому, що ліпше мати роджений розум, а піп на тому — що вчений. Но, та так ся посварили, що ся аж погнівали. І перестали ходити один до одного. Раз куратор прийшов до попа, вдарив собою у двері й, як двері розчинилися, зайойкав: — Йой, пане превелебний... Піп налякався: — Що ся стало, кураторику?! — Йой... йой... — Що е з вами?! Що ся стало, кураторику?! — Псятко здохло. Моє дороге псятко. Так ми жаль, що не можу собі місця'знайти... — Та що, кураторику, для вас зробити? — Знаєте, дітей не маю, а се псятко, як дитина. Хотів би-м, аби-сьте 'го поховали. — Не розумію, що хочете сказати? — Дам вам двісті золотих, лиш учиніть для мене се діло. — Й ой, кураторику, що вам прийшло в голову? Похорони за псом — гріх від бога й ганьба перед людьми... — Пане превелебний, люди не будуть знати. Народ розійдеться по роботі, по полю — ніхто й видіти не буде. Піп довго відпирався, а потім згодився. — Завтра у дві години церківник подзвонить, а ми скінчимо відправу... Так і було. Но, айбо в селі нічого не можна втаїти. Жони почали перешіптуватись, а далі порішили поскаржитися владиці-єпископу. Зібралися й пішли до міста. Владика їх вислухав, перевірив діло й дуже розгнівався на свого церковнослужителя. Розіслав священикам оголошення, аби на неділю зійшлися там і там... А в суботу єпископ приїхав у село, зупинився в куратора, бо до попа-грішника не хотів і заходити. Сіли за стіл вечеряти. Куратор поставив доброго старого вина. Налив владиці один погарчик, далі другий, третій... Владика дістав добру дяку й розговорився з куратором... — Як живете, пане куратор? — Дякую, дуже красно. Живу добре, хвала богу, й хижа красна, й землиця родить, лиш ня одне дуже болить... — Що, пане куратор? — Маю три барани... Прокляті, все б'ються межи собою. — Та що чинити, аби не билися? — Я думаю, що їх би треба похрестити. Дати їм ім'я. Одному «Церківник», другому «Піп», а третьому «Владика». То перестали би битися. Бо Церківник слухав би Попа, а Піп — Владику. Я заплатив би й чотириста золотих тому, хто похрестив би їх. Ваше преосвященство». зробіть для мене таку справу... — Йой, пане куратор, люди дізнаються, буде ганьба... Куратор налив знову повні погари старого вина й каже: — Ваше преосвященство, ніхто не буде знати... Тепер ніч... Я прижену барани до хижі, й тут скінчите хрещення... Владика простягнув руку, вхопив чотириста золотих... Єпископ похрестив баранів, і полягали спати. Айбо куратора сон не бере. Встав і пішов до попа. Постукав. — Пан превелебний, відчиніть, то я, куратор. — Ідіть геть, я з вами й говорити не хочу! — Я щось придумав... Я ваше діло виправлю. Піп відчинив двері й пустив куратора до хижі... — Та як? — Добре... Не бійтеся нич... Лем ци будуть сімсот золотих? — Будуть! — Но, спіть спокійно... Я впорядкую діло. Рано до церкви зібрався народ. Спочатку ся скінчила відправа, а потім грішного попа поставили на коліна, аби всі на нього дивилися. Тоді владика став на казательницю й прорік: — Возлюблені християни! Ми зійшлися сюди, щоб осудити негідний вчинок церковнослужителя, що поховав пса за двісті золотих. Він дуже согрішив перед богом й зганьбив усіх нас... І тоді підняв руку куратор. — Земний владико. Народна приповідка каже: кінь на чотирьох ногах ходить і підковзнеться. А смертний чоловік як би не підсковзнувся, коли він на двох. Так і наш піп. Я признаю, що він вчинив недобру справу... Айбо я вичитав із газет, що один владика похрестив баранів... І далі лишився владикою... Владика аж поблід. Думав, що куратор на нього пальцем покаже. Але куратор умовк. А єпископ добре все зрозумів, тому поспішив закінчити свою проповідь: — Але я відпускаю грішнику його вину, кедь чесна громада 'му теж відпустить. 1 попи, котрі в собі думали, що таке може ся стати з кожним, загойкали: — Й ми відпускаємо! Увечері куратор пішов до свого сусіда: — Но, пане превелебний, тепер скажіть: роджений чи вчений розум ліпший? — Роджений, кураторику,— признався піп і відрахував сусідові сімсот золотих.