Душа обважніла, як жорна, 
В полоні страшного і злого. 
Земля благодатна і чорна 
До решти знеснлила ноги. 

І от її знов розбудила 
Хода круторої пари. 
І серцю, як перше, є мило 
Стрічати вечірню отару. 

Лише ковалі невсипучі, 
Куючи від сходу до сходу 
Металь небувалий, сліпучий, 
Ворожать майбутні походи.