Ганнібал в Італії

Він покотився з опалевих гір,
Важка лавина тіл людських і зброї,
Етрурії і Ляція простір
Роздерти бойових слонів сурмою.

І Требія. І Канни. І ганьба
Двох консулів перед лицем полону.
І кожний раз з Великого Горба
Нервовий марш нового легіону.

І скрута знову. Завтра чи тепер
Кінець, що наближається без стриму?
Здавалося, у попелі умер,
Погас вже гарячковий огник Риму.

Та клали новобранець і едил
На кожний шлях, що він по ньому рушив
Щити, списи, важке залізо тіл
І крицеві холодні леза - душі.

Він спотикався, ранився об них,
І кров гаряча, як піски пустелі,
На горду землю в корчах кам'яних
Прорвалася, мов струмені веселі.

Тоді стара вовчиця язиком
Прибігла облизати чорний камінь.
Постояла, оглянулась кругом
І назирці побігла за полками.

Ось раптом похід скоршає помалий,
Зітхають груди, попускають жили.
Це наші легіони, Ганнібале,
Незримі Альпи ззаду залишили!

Спадає схил нестримано і круто.
Не місце ласці і не місце скарзі!
І б'є холодний град жорстоко-люто
Сріблом і міддю плодоносний Тарзіс.

Важкі триреми - ворога потала,
Міцні борти, просмолені вітрила, -
Як кволо ви в блакиті потопали,
Як чадно серед темряви горіли!

Як кидалась ти на списи, на луки,
Пунійська Львице, яросте Ваала!
Від буряного гніву до розлуки –
І від розпуки до нового шала.

Хай Мардука огонь палає досі –
Розслаблені розкошами коліна.
Жіночі персні і туге волосся
Тебе вже не врятують, Картагіно!

Далеке місто на узгір'ях синіх,
Де линуть хмари і вітри північні, -
Тебе приносить жертвою пустині
І здобуває нагороду - Вічність.