Грудень 1932

Слова, що прості і суворі,
(А інші - негідні слова),
Як їхні децизії скорі,
Як велич того Різдва,

Як їхня перервана мова
У мурах глухого двора,
Бо лаврами діл, а не слова
Вінчає велика пора.

За нами розгубленість мертва,
Де страх і покора - закон.
Там втрат не буває, де жертва -
Здобутий в огні бастіон!

Ім'ям невблаганним свободи
Здолали ми й кинули ниць
Понурі карпатські проходи,
Асфальти далеких столиць.

А тут - на міста й хутори ми
Залізну накинули сіть.
Тут скрізь наше військо незриме
У хижих залогах стоїть.

На площі, у соннім льокалі,
Де нудиться офіціянт,
Весь в сірому, нервом зо сталі, -
Зачаєний командант.

Зв'язковий. Сухе привітання.
Кашкет, окуляри, ровер.
І схована карта остання -
В кишені його револьвер.

Наказ був палючо-огненний,
Та кригою дихає суть.
А завтра газетні сирени
По світу його рознесуть.


Сестра, а другому - мати.
Містечко - як сіра твань,
Товаришу мій, брате,
Горіння одних бажань!

Не бійтесь, напне до болю
Ваш шлях, як струна, прямий
Кремінно-тверда воля
Того, що є зв'язковий.

Містечко - як сіра змора,
А потім - його нема.
Лише свистіння простору,
Безумність лету сама.

Не стримать, не захитати.
Рука і дух без оков.
Товаришу мій, брате,
Нас вдруге єднає кров!


Сміялись загонисто-дзвінко
І всі споважніли нараз,
І вже в коридорах будинку
Луною відбився наказ.

Цівок одсахнулися гади.
Хтось крикнув, упав і зомлів.
П'ять хвиль української влади
На цьому клаптеві землі!

Лягати! Тут жартів немає!
Непослух? Так от тобі, от!
Жорстоко-суворо карає
Злочинця державний народ!


Потрібно усіх в роботі,
А серце 6'є, як обух.
Прокляття моїй плоті,
Що слабша за мій дух!

Це кров наша тут заклята,
Закута в сріблі душа!
Один поновну заплату –
І кров, і душу лиша.

Таж куль в магазині було ще,
А свідок - лише стіна.
Сховати -- що, найдорожче:
Сховати їх імена.

А стріли усе частіше.
Годинник такий прудкий.
Рішучий начальник свище.
І чують боєвики.

Був гострий наказ у звуку,
Слухняно-рвучкий - відлив,
Коли на ворожім бруку
Ти тіло своє залишив.

Усі одинадцять у зборі
Були під мороком віт.
Та два - стояли прозорі.
Один відбирав звіт.


Найтяжче - це поконати
В цій ночі чорній, без дна.
Товаришу любий мій, брате,
Опоро моя одна!

І ловите чуйним вухом
Кроки у тьмі густій.
Одним блискавичним рухом -
На їхнє зухвале «стій!»

Проклятий невиразний ранок.
Невиразні луни облав.
І простори, де наостанок
Зацькований вовк пробігав.

Погоня все ближче і ближче.
Кільце все тісніш і тісніш.
Чоло їм поставити? Ні ще!
А куля? Про кулю облиш!

Майно революції – цінний
Живий боєвик повсякчас.
Сьогодні найбільшого чину
Вона зажадає від нас.

Товаришу любий мій, брате,
Дивися у вічі рабам, -
Як будете так воювати,
Вкраїни не бачити вам!


Слова, що прості і суворі,
Як велич того Різдва,
Що нас у горінні, не горі,
Порвало і ще порива.

Товаришу любий мій, брате,
Хіба упокорить нас це?
Хто вмів справедливо карати,
Той дивиться смерті в лице!

Для тих, що, нікчемні і кволі,
Заквилять про зламаний цвіт, -
Неугнутість нашої волі
І нашої віри граніт!

У стінах будинку старого
Зростає і зводиться чин.
І сяє обличчя в одного,
І німо могутен один.

Нікому ніколи не стерти,
Що - сріблом ясної сурми:
Шкодуємо тільки, що вмерти
Удруге не зможемо ми!


Їх душі - горіння і криця –
У нашому завжди гурті,
Братів по далеких в'язницях
І тих, що упали, братів!

Дорога пряма і одверта,
І твердо іде легіон.
Там втрат не буває, де жертва –
Здобутий в огні бастіон!

Хто має уші - хай слуха!
Хто має серце - люби!
Встає цитаделя духа –
Десятки літ боротьби.

1933