Не жалощі на ріках вавилонських,
Не розпач і пригніченість Голготи, -
Розпалений, шалений, хижий вітер
Піском червоним повиває сонце,
Кладе пшениці, напина дерева
І опаляє лиця і уста.

О груди, що сподобляться вхопити
Розтопленого золота повітря!
О серце, що, міцне, не розірветься,
Збагнувши неохопленість доби!
Між  горами, у синявих долинах,
В глухих балках на степових просторах,
Скрізь, де землі тужливо-вогке лоно
Благословило спрагнене хотіння,
Встають, встають стрункі смагляві люде
З пекучим знаком часу на чолі!

Ви їх пізнаєте з різких, як лезо, рухів,
По безоглядно кинутому слову.
Їх очі - очі, ніби невидючі
Чи в невідому далечінь вп'ялись.