НЕГРИТЯНСЬКИЙ БОЖОК 

                    М. А. 

Тисячолітній, дужий баобаб 
Один віддав його залізні риси, 
І мертвий впав на землю чорний раб, 
Коли нарешті божий погляд висік. 

Прикрашений, високо на стовпі, 
Він став між хиж на сонному майдані, 
І ніздрі бога, ласі і тупі, 
Вдихали піт і курева даяній. 

І все він міг. І в біснуванні свят 
Він посилав за жертви, за оздоби 
Жіночу плідність, жвавих немовлят, 
Здоровля, дощ, війну, рабів і здобич, 

А роки йшли. І пам'ята одно: 
Його зривають владні білі руки… 
І ось — кімната, софа і вікно, 
Округлий стіл і кава до розпуки, 

Мов краплі вод, стікають сірі дні. 
Ні жертв, ні просьб… О, прокляте дозвілля! 
Чи ж гості це, поважні і нудні?! 
І бідний бог — близький до божевілля, 

Та всьому є десь береги свої, 
І в атмосфері суму і зневіри 
Колись пізнав, угледів він її, 
3 торбинкою з пітонової шкіри, 

Спочатку от… ніяковість і страх, 
Пізніш цікавість, як отруйне жало, 
А дівчина — звелася навшпиньках, 
Всміхнулася і враз… поцілувала! 

Сухі уста здригнулись на таке, 
Що мало зуби не блиснули білі, 
І нагло… серце, дике і палке, 
Забилося в метафізичнім тілі! 

Могучий бог то червонів, то блід 
І сіпався на вбитому гвіздкові. 
Як прагнув він різкий і тужний вид 
Занурити у кучері шовкові! 

О брате! Наших чарів і казок 
Не виявити тут нам до могили. 
У мене теж у черепі гвіздок, 
Я також бог, великий і безсилий…