ОЛЬВІЄЦЬ 

Годi! I лiру кидаю на барсову шкуру. 
Серце ледаче давно — як фiал без вина. 
Пiнявий трунок щасливо допито до дна, 
Личить же усмiхом стрiнути правду понуру. 

В мене над ложем мiй меч в пiхвi, золотом битiй. 
Зойкнуло лезо й лягло на брунатiсть колiн. 
Лезо — cвiчодо, i в ньому мiй вихiд один — 
Завтрашнiй похiд, зеленi просторi i скити. 

Завтра ступатимеш полем. А стрiли, як злива. 
Десь кочовник невiдомий мою наклада. 
В день такий смерть — як цiлюща вода. 
В день золотий i тяжкий, як оттiйська олива.