Світанок

Місяць спадає за обрій,
Корчиться ночі мара.
Нашій ватазі хоробрій
Вже відпочити пора.

Гори здригнулись глибоко.
Крикнули глухо ліси.
Гостре ще, втомлене, око
Згірдне на чари краси.

«Тут!» - і покірні рабині
Ставлять хисткі курені.
«Слухай, молодший, нині
Нас стерегтимеш у сні!»

Хмуро хитнув головою,
Здобич скидає з плеча.
Я витираю травою
Лезо криваве меча.

Вгнулась земля під тілами.
Зойкнула жінка в шатрі.
В мозку тривожними снами
Плинуть пригоди старі.