Триптих

І
Данило

Гроза спивала вологість грозову,
Розвиті кучерявились луги.
Князь наказав збирати рать. І знову
Ясольда припадала до ноги.

Не борті, повні золотого меду,
Не чорні шкури оксамитних кун,
Не чеське срібло - сяйвом попереду
Огненна слава йде Войовнику.

До дна Каялу виллято далеку,
Та Див вже знову у верхах дерев.
І, вітрячи незнану небезпеку,
Навколо грізно кидається Лев.

ІІ
Р.Б.. 1668

Достигло літо, налилося жито.
І звідусіль чужі ідуть женці.
Живе ще Мати! Шабля у руці!
І спіле жито копитами збито.

Встають і сунуть - сіра сарана, -
Мов від посухи, вигора отчизна.
Це ти, здобута, мстишся, Смоленщизно,
І гетьман жар із розумом єдна.

І ще раз мовить хижо і охоче
Крива козацька вартівниця прав.
Не віримо у осінь! Розірвав
Навпіл її саму перун пророчий.

ІІІ
Зимовий похід

Ці кілометри щедрі без числа,
Що їх доперва за літа полічать.
Дзвінкі шляхи і постріли. Імла
І вітер, що обпалює обличчя.

І кров. Ясна і свіжа на снігу,
Шабель тонких загашувана спрага.
Ти давнім барсом значиш крізь пургу
Примхливий слід - одвага і звитяга.

Позаду серпень. І чека Звіздаль,
Не місце страти - тріюмфальна брама.
Тепер вже піде у весняну даль
На все твій шлях, неугнуто і прямо.