Зайнялось неземними огнями,
Поплило, затремтіло, заграло...
Туга, туга! Без думки, без тями,
Що повітря, здається, - замало!

І нащо, розглядаючи кригу,
Ворожбит починає розмови:
«Перше люди не бачили сніг
І нагими ходили на лови»!..

Ось вже барви - безсило-зелені.
Відкриваються чорні глибини.
А! Дігнати б нам тільки оленів,
Що втікають в лісисті долини!