Злотний порох над майданом.
Густо-густо бубон грима,
І тріпочеться сопілка.
Юнаки з дівочим станом,
З бурштиновими очима
Не цілуйте ви нас стільки!

Не п'яніть нас: ми вже п'яні
Синьо-злоттю цього неба,
Наше щастя - родить муки!
Хто це став так біля себе?!
Хто це став, напнувши луки,
Сірим муром на майдані?!

Мов лебеді закричали,
А вовки виттям їх стріли –
Крики так знялись військові.
Задзвонили гострі стріли.
Мов листки, листки кленові
Юнаки майдан заслали.

А уранці пси завили,
Дощ спадав струмками злими,
І вони всі - шкури вбрали.
Ми усі пішли за ними,
Бо в очах вони ховали
Нерозгадані ще сили.