Зимовник

З кедрових квадрів, тісно при собі,
Вона стоїть, простора і широка,
Ця хата з ґанком, що в його різьбі
Відбився блиск гетьманського барокка.

Кедрина курить мед. Чи це сплива
Ополудні розтоплена живиця?
Метелик заблудився. В'ється. Два!
Проміння ллється важко, як пшениця.

Ось полетіли прудко над гумном,
Де мазанок жовтогаряча глина
І де лани метнулись табуном
У збитий степ, наїжуючи спини.

Що там пасуться справжні табуни –
Твоя пиха, і втіха, і багатство,
Товаришу значковий кремезний,
Що голосний у Низового Братства.

Вертаєшся. У холодку садка –
Дзвінка, а то сором'язно-несміла,
З черешневими лицями дочка,
Південне, смагле, нетілесне тіло.

Та ти загаданий. Ти знов сьогодні снив
Про київські фортеці і святині,
Де в Академії ти маєш трьох синів,
Метких в диспутах, віршах і латині.

О, не для них є цей зимовник, ні!
В світлиці, де килими волохаті,
Три шаблі їх чекають на стіні,
Що пам'ятають Корсунь і Охматів.