СОНЕТ

Із Подсбрад до Праги і назад, 
Щоб завтра знов полинути, як птиця, 
Якій ніде надовго не спуститься, 
Якій простір і вітер, а не сад.

Хай вигнання часами устократ 
Бува темніш і тяжче, ніж темниця,— 
Іще ясніш і різьбленіше сниться 
На чорнім тлі золотоверхий град.

Давно душа подружена з піснями — 
І виться б їм над ночами і днями, 
Але мудріш од співу німота —

Владніше струн уміє вона звати 
У висоту, де світиться мета 
І віє дух офіри і посвяти.