В хуторі у Віренка було одно любиме місце біля дому, де, в вольну годину, любив він спочивать: під вікнами стояло дві дикі старі престарі груші; стояли вони одна супротив другоі; гілє іх сплелось між собою так густо, що вийшов такий намет, в котрий ніколи не проглядувало сонце. Біля сих груш Віренко завів цвітник, між грушами всипав землю піском, поставив стіл, ослін, и сидячи тут оглядував своє господарство; бо справді з сего місця воно було як на долоні.

Під сими ж грушами у холодку грались завжді за доброі години Віренкові діти. В сему ж холодку застав Віренка з дітворою и Жук.

Віренко зрадів гостям.

"Поздоровляйте мене!" сказав Жук, цілуючись з Віренком. Голос ёго оддавав щирою радістю, лице наче сяяло...

— "3 чим? кажіть!" спитав Віренко. "Кассу затвердили?" 

"Ні, не те!... я женюсь!"

— "0ттак!.. час добрий!.. А кажіть, з ким?"

"З нею!" одповів Жук, указуючи на Соню.

Віренко подивився на Жука таким поглядом, у котрому можно було зрозуміть, які думки вскочили в голову Віренка. "Чи в своім він умі?" подумав Віренко и спитав:

— "Шуткуєте!.. як же можно!.."

"Жениться з сестрою?.." перебив Жук. "Так?.. ха-ха-ха! була сестрою, а стала невістою... буде жінкою."

Віренко здвигнув плечима.

"Не дивуйтесь!" сказав Жук. "Се правда," и росказав Віренкови историю Соні.

— "Ну, коли так," озвався Віренко після того, як замовк Жук, "то поздоровляю вас! дай Боже вам — щастє — долю!" 

Жук запросив Віренка до себе за батька.

— "Добре, добре, буду... А коли ж весілє?" 

"Не скоро ще!... на Соніні именини, в день св. Софіі."- 

Весело було 29. Липця в домі Жучихи. Не тілько люде, а здається и стіни святковали и ділили радість староі Жучихи и іі семьі. На радощах Жук зазвав не тілько своіх приятелів, а трохи чи не всіх своіх сусід.

Стали садовиться за обід. На дворі почувся дзвоник.

— "А хто се спізнився так?" спитав Віренко.

"Се Хмара суне," одповів Жук, подивившись в вікно.

Війшов Хмара з жінкою.

— "Вас треба тричи поздоровлять," сказав Жукови Хмара. 

"Через що тричи?" спитав Жук.

— "Раз через те — що сегодні народженє вашоі сестри; друге — з зговором; а трейте ось що - читайте!"

Хмара подав Жукови бумагу и додав: — "Я отсе прямо з города; учора в вечері був у комисаря, принесли при мені з почти папери; стали розпечатувать — и ваш тут. Я кажу комисареви: дайте, я одвезу сам свому сусідови, бо завтра буду у ёго в домі!"

"Браво!!" крикнув Жук, кинувши погляд на той папір, котрий привіз ёму Хмара. "Браво! слухайте, панове! "Уставъ ссудо-сберегательной кассы въ селъ Куликахъ, утвержденной г. Министромъ, препровождается для врученія учредителямъ," прочитав Жук.

Почались нові поздоровленя.

"Ну! се справді у нас разом велике свято!" говорив Жук, радіючи, наче мала дитина, и цілуючи то неню то сестру то невісту то Віренка.

— "Жаль," сказав Хмара, "що наш предводитиль не захотів побиться зо мною о заклад. Я ёму говорив, що касса таке добре и вгодне и Богови и урядови и народови діло, що іі без всякоі суперечі затвердять; а він твердив, що ні, и ні!..Отже на моє вийшло! Коли ж ви, Семене Ивановичу, одчините вашу кассу?"

"Про се за вірно не скажу... Прийде якийсь час!.. нехай люде оброблюються... вольнійше буде. Знаєте: швидкоі роботи не хвалять."

— "А на що ж ёго й одкладувать? грошей вам не добувать; певно, що вони у вас на готові; а чим швидче запоможете народови, тим лучше," говорив Хмара. И довго ще він твердив, яке се користне для народа діло видумав Жук.

Перед вечером в день св. Софіі Жуківска церква була повнісенька народу; тиск був страшенний! В церкві горіло три панікадила, серед церкви стояв аналой, покритий білою новою парчею, царскі двері вже були відчинені и пан-отець у білих ризах дожидав молодих. Хмара принявся порядковать у церкві и одпихать народ од аналою.

— "Розступіться бо! чого лізете?.. дайте ж молодим дорогу!.. бач налізли! и чого вони тут не бачили!" гомонів Хмара.

— "Того, чого й ви не бачили," озвався чийсь голос.

— "Та розступіться, кажу вам!"

— "Розступимось, як треба буде... И чого він тут порядкує! йшов би до себе тай порядковав!"

— "Ти мовчи!" огризнувся Хмара, сам не знаючи на кого...

— "Молоді! молоді!" почулось між людьми. Народ при сім слові — як один розступився на два боки и від дверей до аналоя стало свободне місце. — "Гряди! гряди!" гукнули півчі...

Кончилось вінчанє, стали виходить з церкви. Як же здивовались наші молоді, побачивши неждану картину. Не менш як сотня куликівских дівчат, заквітчаних квітками и стрічками, у білих мережаних и вишитих сорочках, стояли лавою в два ряди од церковних дверей через увесь цвинтар и по улиці. Як тілько молоді виступили з церкви на цвинтар, дівчата почали посипать перед ними путь квітками, говорячи: "щоб так на вас Господь сипав щастє, долю и вік довгий!"

Другого роду свято одбулось у Куликах на Покрову. В той день Жук реалізовав свою завітну думку, одчиняючи двери позичковоі касси. —

(Конець І. части.)