Під Крутами

Ще до хутора далеко... 
Натомився... шкода ніг... 
Сніп під голову поклав я 
І у чистім полі ліг.

Срібним лебедем у хмарах 
Місяць весело купавсь,
Пір'я струшував із себе, 
Може, сонцю усміхавсь.

Не згадаю, і до мене 
Вітер тихо шепотів: 
Мозок стомлений не вловить 
Тихокрилих навіть слів.

Я заснув і спав, як камінь. 
Коли чую - хтось прибіг 
І схопив мене за руку. 
Я отямитись не міг.

Срібним лебедем у хмарах 
Місяць груди обмивавсь 
Біля мене з довгим крісом 
Хлопчик змучений стояв.

"Що з тобою, де упав ти? 
Зранив голову свою?" 
Сумно й гордо відповів він.
"Так, я впав... але в бою.

Ти не чув хіба сьогодні, 
Як гриміли тут громи? 
Бились з ворогом ми славно 
І вмирали славно ми...

Я лежав і бачив очі
Карі, сині, голубі.
Як квітки, цвітуть, сміються,
Ні сльозиночки тобі.
Оточив нас дужий ворог, 
Покосив усі квітки. 
Обіцяли нам підмогу -
Не наспіли козаки...

Обіцяли нам набої... 
Ах, коли б вони були! 
Ми, напевне, їх розбили б, 
Бо ми бились, як орли.

Десь захована там зброя, 
Десь закопана в землі. 
Ми тепер ідем шукати -
І ми знайдемо її.

Ну, а ти, як прийдеш в місто, 
Моїй матері скажи; 
"Син твій впав в бою, як лицар, 
Горда будь, а не тужи".

А тепер прощай! Я військо 
За собою поведу. Я - отаман... 
Я вестиму!.. Зброю першим я знайду".

Мов крило, простяг він руку, 
Блиснув шаблею в руці. -
Крикнув голосно І дзвінко: 
"По набої, молодці!"

Наче скошені косою 
В полі чистому квітки, 
Як один, почувши голос, 
Повставали вояки.

І пішли шукати зброї, 
Спів поволі затихав... 
Срібним лебедем у хмарах 
Місяць груди обмивав.
                                        
1923