Прокляття, розпач і ганьба! 
Усю пройшов я Україну, 
І сам не знаю, де спочину 
І де не стріну я раба. 

Зректись себе, забуть ім'я, 
Всесвітнім соромом покритись 
І, не соромлячись, дивитись, — 
Це дійсність, сон? — не знаю я… 

О краю рабський, скільки сліз 
Було в мені… і ласк, і втіхи… 
Які чудовні трави-ліки 
Для ран твоїх в собі я ніс… 

Ти п'яний спав… А я горів, 
Душа ставала крем'яною, 
І не слова тепер спокою, 
А іскри креше з неї гнів. 

І їх, як зерна, кину я 
В твоїх полях, степах і луках, 
І, може, ти в пекельних муках 
Згадаєш згублене ім'я.