В золотій смушевій шапці 
Циган-вечір сходив з гір, 
Ніс він ніченьці-циганці 
З срібла кований набір. 

А вона його вже ждала 
У долині, у гаю, 
Ніжним гребенем чесала 
Чорну кісоньку свою. 

І кохану він помітив, 
Уклонився, шапку зняв 
І найкращу квітку з квітів 
У обійми дужі взяв. 

Заспівали поцілунки, 
Чи озвались солов'ї, 
Чи забрязкали дарунки 
На палких руках її? 

Хто це скаже? Хто це знає? 
Тільки той, хто ходить в гай, 
Хто в огні, як я, палає, 
Хто закоханий украй. 

18.V.1930