Везли їх, зранених в борні з солдатами, 
Везли їх, стомлених в тюрмі за гратами, 
Везли, щоб там, в краях холодних, 
Згноїти велетнів народних, 
Крилаті іскри потушить 
І знов дурити і душить. 

В сльозах затриманих, з палкими муками, 
Вони прощалися з полями, з луками, 
Навік прощались з краєм рідним, 
З своїм сліпцем — народом бідним, 
Неслись в чужинну сторону 
І мов лягали у труну. 

І ось вони на мить одну спинилися 
І на селян крізь грати задивилися, 
А ті стояли, як каміння, — 
І хтось, лузаючи насіння, 
Дививсь на вікна і сміявсь: 
"А що, голубчику, попавсь?" 

1907