КОЗАЧОК

Кожний крок — сліпуча блискавиця, 
А душа — польовий, буйний вітер, 
Розгораються уста і лиця 
Неспокійним, пурпуровим квітом.

Не піймаєш: я — вогонь, я — вихор!
А вони спинятися не звикли! 
Але раптом... усміхнуся тихо 
І в очах моїх заграє виклик.

А душа, розбещеністю п’яна, 
Вип’є туги золоту отруту. 
О злови мене, злови, коханий, 
Я так хочу біля тебе бути!

Бачиш, стіни зникли, мов примари, 
Трави лізуть нам під закаблуки,
А над нами — рожевіють хмари, 
Перед нами — зеленіють луки!

Тільки зловиш — радісно і в’юнко 
Закручу тебе поривним рухом,
А з оркестри бризне поцілунків 
Весняна, бурхлива завірюха!