НА СМЕРТЬ ГРИЦЬКА ЧУПРИНКИ

Смерті в очі я загляну,
Жах могильний я стерплю, - 
Все одно я маю рану, 
Нестерпучу, нездоланну, - 
Рану смертного жалю!..
З творів Г. Чупринки.

До великої покори 
На розпутті при дорозі 
Судять Байду Яничари
В Золотім галатськім Розі...
«Байда» Г. Чупринки.

«Кто дальше?.. Он!.. А!.. стой...» - гукнув чекіст. 
«Нагана» звів і втомлено гикнув...

І вишкір на губах заблис.
 Очима впився, вовчо бликнув... 
Розлягся постріл... він стояв... 
«Да нікак волшебнік?!» - 
Сміх садистичний залунав. – 
«Іль правят за тебя малєбні?.. » 
А він стояв - у пеклі мук, 
Мов прадід Байда на покарі, - 
3 погордою до тих звірюк, 
Чадних людоподібних тварів...

«Да за Украйну не малісь...
Нє то - ведь промахнусь я снова... » 
І вихром «так було... колись. 
У ворогів все тая ж мова... »
Зі сміхом злився постріл знов... 
Зловтішне: «Дудкі, брат, - нє промах!..»
Патьоками дзюркнула кров... 
Орла завмер останній помах...

Чекісте, правду ти сказав: 
Чаклун цей чарами владає, 
Як жив - веселкою він грав... 
По смерті ж- громом гуркотає!..