РАДІСТЬ 

Ой, не знаю, що то за причина — 
Переходжу обережно вулицю, 
І весь час до мене радість тулиться, 
Як безжурний вітрогон-xлопчина. 

До міського руху ми не звикли, 
А хлопчина рветься, як метелиця, 
Ніби поле перед нами стелиться, 
Ніби зникли авта й мотоцикли. 

І сама я на ногах не встою, 
Пролітаю між людьми похмурими, 
Козачка вдаряю попід мурами — 
Бо хлопчина не дає спокою!