Тільки вечір злітає на місто 
І нема біля мене нікого, 
Я збираю в єдине намисто 
Всі слова, що почула від нього.

Хай назустріч ідуть мені люде!
Хай цілує непроханий вітер! 
Все, що пише він, згадано буде 
До останніх малесеньких літер.

Хоч на вулиці зимно і сніжно,
Хоч шумить надокучливе місто, 
Я зберу обережно і ніжно 
Всі ці згадки в безцінне намисто.

І намисто я це заховаю, 
Покладу його глибоко в душу, 
Бо воно найдорожче, що маю, 
І його схоронити я мушу.

О, я знаю, життя — довге поле, 
Будуть зустрічі, гарні години, 
Та його не забути ніколи,
І для мене він буде — єдиний.

Інші зустрічі зникнуть спокійно, 
Розлетяться, як дим той у комин, 
А в душі буде жити постійно 
Тільки він — найдорожчий мій спомин.