ВІРНІСТЬ 

Від сонця свят і непогоді буднів, 
Щоб не змінилися безцінні фарби, 
В твою скарбницю я складаю скарби 
Які дає мені моє полудне. 

Скарбницю ту ти залишив безжурно, 
А я сховала у глибокий спокій, 
Де інших пристрастей рвучкі потоки 
Її не змиють у годину бурну. 

Приходять люди й золоті пориви 
Дають за скарби, що господар кинув, — 
Та я не хочу за найвищу ціну 
Віддати те, чим володіє Привид. 

Так часом хтось у невимовній вірі, 
Яку не вбити ні рокам, ні втомі — 
Пильнує квіти у порожнім домі 
І сум кімнат самітним кроком мірить. 

Перед вікном шумлять, шумлять тополі 
І захід сонця — мов кривава рана, 
А на столі розкрита книжка Пана, 
Що може не повернеться — ніколи.