ЗАСУДЖЕНИМ

/Біласові й Данилишинові/

Як ми можемо жити, сміятись і дихать?
Як могли ми чекати — не битись, а спать
В ніч, коли у в'язниці спокійно і тихо
Ви збиралися вмерти — у шість двадцять п'ять.
І коли приволікся заплаканий ранок, 
Вас покликала смерть у похмурій імлі — 
А тепер наші душі і топчуть, і ранять 
Ваші кроки останні по зимній землі.

А тепер в кожнім серці пожежу пригаслу 
Розпалили ви знову — спаливши життя. 
І мов гимн урочистий, мов визвольне гасло, 
Є для нас двох імен нерозривне злиття.

Над могилою вашою тиша і спокій, 
Та по рідному краю — зловіщі вогні. 
І піти по слідах ваших скошених кроків 
Рвучко тягнуться сотні окрилених ніг.