Налетіла куля з поля, 
забриніла, як пчола,— 
дійся, дійся, божа воля, 
як така козацька доля,— 
куля в груди застрягла.

Впав козак, не може встати, 
ще раз глянув навкруги: 
«Ах, прегарні сі Карпата! 
Тут би жити, не вмирати, 
та убили вороги.

Тільки й щастя, що вмираю
на землі моїх братів; 
тільки й смутку, що не знаю: 
може, й з рук їх тут конаю 
за провини ще дідів.

Вже готова є могила,
не могила, а гора; 
буде душенька тужила, 
де є Україна мила,— 
так далеко до Дніпра!»

Без китайки, без калини 
поховали козака, 
тільки вітер Верховини 
поніс вістку до родини... 
Що за доленька гірка...
1915