Мов сірі дні, умруть бажання кволі,
Не стане слів, і я скажу: прощай!
А ти лети і ластівкою в полі
Над колосками срібними кружляй.

Яр проминеш і озеро побачиш,
Об ясні води ти крилом черкни;
Мене нема, а ти не ждеш, не плачеш,
Стріваєш сонце, спогади і сни.

Уся земля, мов килим, під тобою,
З усіх джерел дзвенять мої пісні.
Дорогою прослались голубою
Тобі рясні і неосяжні дні.

Лети ж, лети – в повітрі золотому
Минулі весни повернулись знов.
І тільки ти не повертай додому:
Тепер я скрізь, де світло і любов.