Немов оту з пожовклими листами
Дитячих років книгу – і казок,
Ти розгорнула осені сторінки
І десь знаходиш невідомий спокій,
Блакитні думи і безхмарний жаль.

У вирій птиці пролітають в небі,
Ти їх не просиш, щоб тебе забрать.
Тобі миліше потемніле поле,
Змарнілі трави, і холодні води,
І прибраний в червоне злото ліс.

Я скрізь з тобою. І любов, і пристрасть
Міцніють в серці, з’єднані навік,
А ти поглянеш – і побачу квіти,
Поблідлі в росах, і німу долину,
Де промайнула молодість моя.

І в той же час в хвилину випадкову,
Як доторкнеться до руки рука,
Почують хвилі, теплі і невпинні,
І кличу радість буйну і весняну,
Не раз, не раз ще зашумить життя!