Ніч, як циганка стара,
Сонним степом ворожила
Знали степи: не пора,
Хай ще міцнітиме сила.

Дихала вільно трава,
Спали спокійно звороти.
Земле родюча, жива,
Вже чарувала кого ти?

Зникли вітри-сторожі,
Не шепотіло і жито,
Що у яру, на межі,
Двох невідомих – убито.

Земле, ти, земле, дарма
Думають: сіра-сириця.
Подих бринів, як сурма,
Груди міцніли, мов криця.

Ніч не могла вже заснуть
Бачили очі безсилі:
Знову у полі ростуть
Чорні високі могили.