ПОХВАЛА ВАЛЕРІЮ МАКСИМУ

Якщо бажаєш, хто б ти не був, сягнуть
Похвал найвищих, благ найжаданіших
І грізній підступами долі
Й смерті жахливій у вічі глянуть, -- 

Служи щоденно милій наставниці -- 
Святій Чесноті, тільки до неї слід
Невтомно йти -- мужі великі
Вчать -- її над усе цінувати,

Чий корінь, кажуть, надто гіркий на смак, 
Шорсткий -- на дотик, ніжні гілки зате 
Рясніють пишними, смачними,
Наче той мед золотий, плодами.

Діянь великих прагне Чеснота ця
Й трудів незмірних; чи ж не тому вона,
Єдина, вказує до щастя
Справжнього й святості шлях достойним?

Тому ледащо, нелюд, напасник той,
Блудник, зухвалець, підлий, зіпсутий геть
І злом отруєний, душею
Темний -- її б не пізнав ніколи.

Та ти без труду прикрого, вір мені,
Її впізнаєш і осягнеш її,
Якщо, крокуючи до неї,
Ти збережеш непохитну волю.

Усе ж бо в світі робить легким вона -- 
Хай сум, хай радість -- що сколихнуть її
Здолало б, духом супокійну
Навіть у скрути тяжку годину?

Початок, може, здасться трудним тобі,
Одначе трудність -- не у початку тім:
Це ти, що хиб ще не позбувся,
Хибну про нього уяву маєш.

Як той, хто ситий аж до переситу,
Кому нудотно, скільки б до страв своїх
Не сипав солі, звик лудити
Ніжним вином піднебіння в'яле,

Так само з тими, в'їдлива хіть кому
Під самим серцем чорне гніздо звила:
Чесноту годі їм пізнати,
Як не зціляли б душі своєї.

Тебе ж благаю: поки ще розум твій
Гнучкий та свіжий, поки душа твоя,
Мов промінь, чиста, -- тій хворобі
Опір чини, не ріднися з блудом.

А я на стежку певну й пряму тебе
Скерую нині, й не манівцем кружним,
А навпрост, ясною тропою,
Вір мені, ти до Чесноти вийдеш:

Валерій Максім -- ось джерело твоє,
Тому й подам я зміст його книг тобі:
В них славить він мужів діяння
Й вислови їхні, на диво влучні.

В єдине ціле зводить майстерно він
Погане й добре, так і повчає нас
На різних прикладах, до чого
Йти, а чого -- уникати маєм.

Коли волієш, отже, верхи дерев,
А не коріння, й хочеш плоди рясні,
Нектарні радісно зривати
Ген аж із тих щонайвищих гілок,

Йому довірся, йди лиш за ним услід,
Рівняйсь на нього, часто до рук бери
Його писання: їх-бо пильно
Вивірив час, непідкупний цензор.