Під блакиттю весняною 
сушить березень поля, 
і співає підо мною 
очервонена земля. 


Був там гроз кривавий подих, 
дощ топив людей, звірят, — 
та із нурт, із темноводих, 
вирнув новий Арарат. 


І дзвенять стожарно дуги: 
Мир хатам убогим! мир! 
Вже ніхто не візьме вдруге 
вас в невольничий ясир! 


Вітер, вітер, з хмарних кубків... 
Став ковчег посеред гір, 
і, як Ной, я жду голубки: 
хочу вийти на простір! 

"Проростень" 1922 p.