Порт 

Одплив буденний сказ, немов би шумний катер, 
за брязкіт ланцюгів сховалася іржа, 
і знову в морі день упав за елеватор, 
над бортом золотим канатом з-під ножа. 

О, тихий порте мій, — вечірня заводь трансу, 
що серце і думки за рейдами запер, 
де віє з-поза плеч м'язистим ренесансом, 
та з люльок, — за димком, — пахучий канупер. 

Люблю твоє лице, і ці поснулі стяги, 
і скромний орнамент бетонових аркад, 
...а десь, такі як, як ти, цвітуть архіпелаги, — 
романтика моя залізних естокад. 

Химерної? Правда!? Так!? Яку ж ліпити норму 
на серце молоде — зрадливу оболонь!? 
Привіт тобі, привіт... і бурі, бурі, шторму! 
У нас з тобою все... за тишею вогонь! 

1927 p.