Т.Шевченку присвята 

Він пас ягнята за селом 
Такий сумний, такий ще юний… 
В душі палкій бриніли струни - 
Ніким не співаний псалом. 

Яріли обшири ланів, 
Оброблених людьми - рабами… 
Дивився скорбними очами… 
Питав: "Хто збудить людський гнів? 

Де голос той, як Божий грім, 
Що потрясе серця ці кволі 
Надхне рабів жаданням волі 
І духом гордим і міцним?" 

І чує голос: "Встань, іди, 
Співай ти сам за всіх до бою, 
Не гнись - усюди я з тобою, 
Пророче віщий, молодий!" 

"А зброя ж де?" - питає він. 
І знову голос бога - Слова: 
"А зброя та - то рідна мова, 
Гучна, проречиста, як дзвін. 

В запеклі душі нею бий, 
Зміцняй серця в огневім гарті, 
Постав її на грізній варті, 
Як меч двосічний і страшний!" 

Він пас ягнята за селом, 
Та кинув посох свій т негожий… 
І заспівав, обранець Божий, 
Народу визвольний псалом.